І знову болюча втрата…
Сьогодні наші серця сповнені невимовного болю. Ми прощаємося не просто з колегою, а з людиною, чия життя була втіленням гідності, доброти та безмежної любові до України.
Говорять, що вчитель — це той, хто сіє зерна майбутнього. Наш Роман Тенгізович сіяв ці зерна не лише у шкільних класах, а й на полях битв, виборюючи право на це майбутнє для кожного з нас.
Його серце перестало битися 9 березня 2024 року під час виконання бойового завдання на території Донецької області.
Роман Тенгізович Шіхіашвілі народився 13 серпня 1975 року в селі Новомажарово Зачепилівського району Харківської області.
У 1982 році пішов до 1 класу Новомажарівської середньої школи, яку закінчив у 1992 році. Два роки працював в колгоспі «Комінтерн» спортивним інструктором.
У 1994 році вступив до Харківського державного інституту фізичної культури, де 1998 році отримав диплом за спеціальністю викладача фізичної культури і тренера з футболу. Після закінчення інституту продовжував працювати в колгоспі спортивним інструктором, вчителем фізичної культури та тренером з футболу в Новомажарівській школі.
Він ніколи не шукав слави, але завжди знав, де його місце, коли Вітчизна була в небезпеці.
У березні 2015 року, коли ворог вперше зазіхнув на нашу землю, він змінив спортивні снаряди на зброю. Підготовку проходив в Ракітному на Харківщині в/ч № 3005. Ніс службу в Новому Айдарі, Дебальцево, Попасному, Кримському.
У квітні 2026 року Роман Тенгізович повернувся, щоб продовжити своє мирне діло, ділитися теплом своєї душі з учнями та підтримувати нас, колег, своєю щирою усмішкою.
У лютому 2022 року, коли на Україну посунула ворожа орда, він не вагався ні хвилини. Як людина честі, він знову став до лав захисників. Бо не міг інакше. Бо його серце було надто великим, щоб стоять осторонь.
Проходив службу як солдат-санітар медичного пункту механізованого батальйону 33-ї окремої механізованої бригади.
З березня 2024 року вважався зниклим безвісти. У березні 2026 року за результатами ДНК-експертизи та процедури репатріації, факт його загибелі було офіційно підтверджено.
Ми запам’ятаємо Романа Тенгізовича як неймовірно чуйну та добру людину. Він мав рідкісний талант — вислухати, розрадити, допомогти словом і ділом. У школі його любили учні за справедливість, а ми — за надійність і те світло, яке він випромінював навіть у найтемніші години.
«Найкращий урок, який може дати вчитель, — це урок мужності та вірності своїм ідеалам». Роман Тенгізович провів цей урок ціною власного життя.
Глибоко сумуємо через загибель нашого колеги-Героя, який віддав життя за Україну. Його мужність та відданість назавжди залишаться в пам’яті, а добрі справи — у наших серцях.
Колектив Комунального закладу «Новомажарівський ліцей» висловлює щирі співчуття рідним, розділяємо ваш біль та схиляємо голови у скорботі. Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях. Вічна пам’ять та слава захиснику Роману Тенгізовичу!
